Історія школи

  Петриківська трьохрічна школа почала будуватися в 1898 році за пропозицією жителя села Петриківка Коломійця Єфрема Павловича.
  1 жовтня 1899 року школа стала до дії. На будівництво земство найняло бригаду приїжджих росіян.
Заняття в школі завжди починалися з 1 жовтня, коли закінчувалися польові роботи, і закінчувалися 1 березня, коли починалися весняні роботи в полі. А екзамени здавали в травні місяці. 4 клас здавав екзамени в інших селах. На час відкриття школи налічувалось 76 учнів.
  Першим вчителем була Башніна Олена Павлівна, яка працювала з 5 років, навчала 3 класи, які навчалися в одному приміщенні. До школи приймали всіх. До школи приходили в порваних черевиках, книжки носили в торбинках, зшитих із полотна.
В дореволюційній школі вчителька мала право покарати неслухняних учнів: ставити учнів на коліна, закривала в темну кімнату і била лінійкою. Дітей, які навчались погано, вчителька мала право виключити зі школи.
Основним предметом у школі була арифметика. Спільним уроком вивчався закон Божий. Діти навчались по книзі Ушинського “Родное слово” і по книзі “Вечные всходы”. Ця книга була розбита на 4 розділи. Книжки давало земство за плату. Так було два роки, а потім підручники давали безкоштовно.
  Другою вчителькою цієї школи була Лідія Емануліївна Ломоносова. Учителем, який працював після Л.Е. Ломоносової був Тарасенко Петро Петрович, житель м.Саксагань.
  В 1915 у школу прибув учитель Шевченко Михайло Федорович, житель села Письмичеве, який закінчив Томаківську гімназію у 1915 році. До нього був присланий учитель Єгоров Іван Васильович, житель м.Нікополь.
  У 1920 році прибув у школу на місце, вибувших Єгорова І.В. і Тарасенко П.П., Серпокриленко і Клименко Поліна Єфремівна. Через рік Серпокриленко виїхав і на його місце був присланий Данилко Юхим Якович, Житель с.Тритузне.
  Так працювала, удосконалювалась школа. Діти на селі навчалися краще, знаючи, що колективному господарству потрібні працьовиті працівники, віддані патріоти своєї праці.
  Під час Великої Вітчизняної війни Петриківська школа працювала періодично, а то й зовсім не працювала. Відновила постійну роботу школа у 1944році, де працювали вчителями Шевченко Михайло Федорович, Шевченко Поліна Єфремівна, Черненко Марія Семенівна і Щасливець Марфа Федорівна. 
  В перші післявоєнні роки навчання проходили в дуже тяжких умовах. Шкільне майно було знищено німецькими фашистами. Не було навіть на чому сидіти. Діти з дому приносили стільці, навіть сиділи на гарбузах. Не було підручників і зошитів. Писали на кусочках газет і шпалерах.
  Шевченко М.Ф. довгий час був директором школи. За багаторічну вчительську діяльність Миколу Федоровича було нагороджено орденом Леніна.
  За пропозицією рвацтво й Олександропільської с/р було поставлено розпочати будівництво нової школи. Директором семирічної школи був призначений Онуфрієнко Павло Ларіонович. Активну участь у будівництві школи брали всі вчителі: Гусєва Л.І., Куц Р.А., Колісник В.Ф., Кравчина Г.П., Кухар Т.П.. закінчено будівництво школи у 1955році. Це була звичайна довга сільська хата (це між садибами Оришкевич і Канчука Володимира)

  Кількість учнів у школі збільшувалась. Тому були прислані нові вчителі: Рагулін Василь Якович, Рагуліна Галина Іванівна, Щеглова Зоя Іванівна, Кравченко Михайло Іванович, Смирнова Надія Сергіївна, Козакова Марія Данилівна, Дрешпак Ольга Гаврилівна, Луценко Тамара Іванівна, Розуменко Леонід Павлович, Шаблій Галина Василівна.

   Виховання – одна з найважливіших функцій петриківської неповної середньої школи. Педагоги завжди поєднують минуле і сучасне, використовують здобутки поколінь і на їх основі допомагають молодій людині знайти своє місце в житті, стати освіченою, культурною людиною.
   Петриківська НСЗШ працює над проблемою “Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості”. В своїй роботі педагоги школи вибрали історичний, народознавчий, етичний та естетичний напрямки. Бо педколектив та батьки бажають бути учням культурними, ввічливими людьми, які помічають красу навколо себе і самі творять цю красу.
Завдання педколективу – спрямувати усі можливі фактори впливу на дитину в єдине русло, щоб зробити процес виховання гармонійним і досягти позитивних результатів.
  Виховання на власному прикладі – відомий дидактичний принцип. Завжди вчителі керуються ним в роботі. Отож традиційними стали в школі КВК між вчителями й учнями, батьками, спільні хорові виступи, участь у шкільних святах, виступах, конкурсах.
   Учителі закладають фундамент знань, формують світогляд та національну свідомість, самосвідомість.
Учні школи вчаться цінувати землю батьків, вивчають свій родовід, вивчають бойові та трудові традиції українського народу.
Вчителі формують моральні ідеали підлітків, в школі встановлюється живий зв’язок далекого минулого із сучасністю, виховується пошана до Батьківщини. Цікаво проходять фольклорні свята та конкурси. В центрі уваги школи є здоровий спосіб життя, що передбачає організацію туристсько-спортивних змагань, одноденні походи, праця на навчально-дослідних ділянках.